Про Кузню Петра

Перше горно, перший вогонь. Ця подiя сталася в зимку 1998 року в селi Трудолюб, що на Полтавщинi, пiд час зимових канiкул. На той час Петро Вiкторович Федоряка був вчителем в мiсцевiй школi, i викладав алгебру,геометрiю та iнформатику. З дитинства цiкавився ковальством та рiзьбленням по дереву. Тому, при першій можливостi ходив до двох мiсцевих кузень, якi розташовувалися на територii колгоспу. Там кував рiзцi та стамески для рiзьби та одночасно переймав досвiд ковальства та художньоi ковки в мiсцевих ковалiв. Зима не зупинила молодого та енергiйного Петра. Вiн почав працювати, освоюючи рiзнi технiки кування  та стилi кування досить швидко. Зрозуміло, що першi роботи були для дому та на подарунки друзям. Через пiвроку, влiтку виконав своє перше замовлення - кований паркан. Відразу отримавши новi замовлення робота пiшла на повну. Всi свої замовлення Перо намагався виконати в стилi художньої ковки, використовуючи рiзнi технiки кування. Приблизно через рiк пiсля першого замовлення, зявився помiчник, а через пiвроку й перший учень. Але Петро належав до тих людей, якi одночасно могли займатися кількома справами. Тому, двiчi на тиждень вiн працював у школi, а у вільні від основної роботи дні працював у кузнi, а потiм до пiзньої ночi займався рiзбленням по дереву (як вiн казав,щоб подумати про те ,що зробив вдень). Другого лютого 2001 року в кузнi вiбулася пожежа. Згорiло майже все майно. Кузня була роздiлена на двi частини : рiзблярьсько-мебельна та сама кузня. Тому пiсля пожежi вцiлiло , а можна сказати, що зовсiм не постраждало наковадло та iнструмент. Кузню вiдбудували , але Петро сказав, що це знак, що вцілів ковальський iнструмент та наковадло. Тому потрiбно займатися лише ковальським ремеслом. Робота в оновленiй кузнi пiшла ще iнтенсивнiше. Через пiвроку взяли ще одного помiчника (ним був я). Через шість місяців я став учнем ,а влiтку 2002року Петро Вiкторович звiльнився зi школи. Але Петро був би не Петро коли б він займався лише однією справою, тому його цiкавили ножi, мечi, сокири, дамаск, катани. І знову, пiсля робочого дня вiн залишався, щоб навчитися кувати клинки, а потiм освоїти i дамаск. Восени 2003 року вiдбулася його перша ножова виставка в місті Києвi.Там були реалiзованi першi клинки та ножi з дамаськоi сталi. Пiсля цього, для процесу виготовлення дамаску вiн почав залучати нас. Паралельно пiд керiвництвом Петра займалися вiдновленням традицiйного ковальства і вiдбудовування кузень в стародавньому виглядi.

В 2006  пiд час святкування  п’ятої рiчницi оновлення кузнi пiсля пожежi Петро повiдомив, що ми змiнюємо свiй ковальський напрямок приблизно на 50%: 50% клинкових та реконструкторських замовлень та 50% залишається на художню ковку. Пiсля цього рiшення, кузня, i сам колектив почали вдосконалюватися швидкими темпами. Завдяки роботі над собою в рiзних ковальських напрямках ,методиках та стилях кування , а також дуже ретельне та поглибленне вивчення зброярьськоi справи та освоєння інформації на тему первиноi металургii Видобуток  ( кричне залiзо, кричне залiзо в дамаську сталь, кричне залiзо в булатну сталь), та особливо улюбленої теми - вивчення секретiв японського меча. Додалась також постiйна участь у великiй кiлькостi ножових виставок ,ковальських фестивалях та реконструкторських фестивалях. В кузню до майстра Петра почали приїжджати на навчання дуже багато, людей, навiть з-за кордону, як по художнюму куванню так i по зброярськiй темi. У 2008 роцi кузня повнiстю перейшла виключно на зброярський напрямок ,але також продовжували приймати участь в ковальських фестивалях але вже виключно як  ковалi-зброярi.У 2009 роцi Петро Вiкторович органiзовує та пороводить на базi кузнi перший ковальский фестиваль”ТУДОЛЮБ”. Формат проведення вiдрiзнявся тим, що участь могли приймати всi бажаючi ( клiєнти, ковалi-початківці, вже сталi майстри та просто люди, якi цiкавилися темою зброярства.) Метою було пiдняти рiвень освiдченостi та рiвень спiлкування i розумiння один одного. Цей фестиваль став щорiчним.

Оскiльки рiвень майстерностi Петра був вже на дуже високому рiвнi, це йому дозволяло зробити наступний крок - приймати участь у спецiалiзованих ножових виставках за межами країни. Iзраiль, Польща,Росiя. Вiддавати свої вироби на аукцiони в такi краiни як Англiя та Францiя.

На початку 2013 року одним з клiєнтiв, та великим поцiновувачем виробiв Петра,  Дмитром  Володимировмчем Горячкiним було запропоновано започаткувати та провести ковальський фестиваль в мiстi Миргород. «Ковальський фестиваль ножових майстрiв»,на якому крiм ножової тематики та майстер-класiв по виготовленню ножiв було започатковано традицiю, виковування всiма учасниками сонячного годинника та дарування його місту, на згадку про цю подiю.

Але наприкінці 2013року в нашiй краiнi, спочатку в Києвi на Майданi Незалежностi ,а потiм i по всiй краiнi  спалахують мiтинги. Це був початок ”Революцii гiдностi”.В березнi 2014 революцiя закiнчується початком росiйсько-украiнськоi вiйни. РФ  почала здiйснювати вторгнення на територiю нашої країни .Петро добровiльно вступає до лав Збройних Сил України. 13 квiтня 2014 року я особисто проводжав його. У вiйськоматi Петро менi cказав : «Рома, кузня повинна працювати при будь-яких обставинах. Я вiрю,що ти зможеш.» А потiм посмiхаючись додав: «Я ненадовго, на 3-5 тижнiв. Ми вибє’мо цю кацапню, i я повернуся.» Пiсля цього, «Кузня Петра» почала працювати на два фронти: повсякденне ковальське життя та на пiдтримку захисникiв України, добровольцiв та Збройних Сил України. Вiйна почала затягуватися, тому  було прийняте рiшення перенести щорiчний ковальський фестиваль в Трудолюбi та наступний ковальський фестиваль в м. Миргородi на наступний рiк. В липнi 2014го  вiйна перейшла в активну фазу, велися запеклi бої на територii Луганської та Донецькоi областi. 31 липня 2014року пiд час виходу з оточення, в складi  25 окремоi повiтряно десантної бригади у мiстi Шахтарськ, Донецькоi областi пострiлом з росiйського танку Петра Вiкторовича Федоряку було вбито.

Через два з половиною мiсяцi його було поховано неподалiк в кузнi в с.Тудолюб.

Учнi майстра  Петра продовжили його справу.Вже в 2015 роцi вiдновили щорiчний ковальський фестиваль в Трудолюбi та разом з Дмитром  Володимировмчем Горячкiним продовжили проводити ковальський фестиваль ножових майстрiв в Миргородi . В наступнi чотири роки кузня продовжила свою ковальську ходу. Напрямок був незмiнний: виготовлення клинкiв ,сокир  та рiзноманiтних реплiк, а також iсторична реконструкцiя. Продовжили приймати участь в рiзнаманiтних тематичних виставких та ковальських фестах на територiї Украiни та бiльш нiж в десяти країнах Європи.

Вже в цьому, 2021 роцi,  ми незмiнно плануємо провести одинадцятий фестиваль в  Трудолюбi та сьомий в Миргородi.

Спогади учня Майстра Петра, Марюти Романа.   31.03.2020 року.